«Щит»

[18] Gromnicki T. Ormiane w Polsce, ich hystorya, prawo i przywieleje. – Warszawa. – 1889.

© Демкова М., 2004

© Дияковська М.-А., 2004

© Настасяк І., 2004

[19] З 1881 р. проводив свою роботу в будинку головного корпусу нинішнього Львівського університету імені Івана Франка, спорудженому за проектом І. Гохбергера в дусі віденського неоренесансу.

[20] В усій Австрії було 29 торгово-промислових палат і їх діяльність регулювалася законом від 29 червня 1868 р. з деякими змінами, внесеними в 1901 році.

ã Кульчицький В., Мікула О., 2004

[21] Національний кадастр – виборча система, за якою всі виборці поділялися за національністю і голосували виключно за кандидатів своєї національності.

[22] У зв’язку з існуванням у Львові фактично польського університету його заснування планувалося в Коломиї (тепер Івано-Франківської області).

[23] Українська національно-демократична партія (спочатку – "народовці") – буржуазно-демократична партія, заснована в 1899 р. Є. Левицьким і В. Охримовичем за участю М. Грушевського. В 1919 р. була перейменована на Українську трудову партію, а в 1925 р. – на Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО).

[24] Українська радикальна партія (згодом Українська соціалістична радикальна партія) була заснована в 1890 р. М. Павликом, І. Франком та іншими представниками революційно-демократичного напряму з метою організації та об’єднання дрібного селянства. На початку ХХ ст. перетворилася в дрібнобуржуазну партію.

[25] Українська соціал-демократична партія – опортуністична дрібнобуржуазна партія Східної Галичини, остаточно оформилася в 1899 р. внаслідок розчленування австрійської соціал-демократичної партії на шість національних партій: німецьку, чеську, польську, українську, італійську і південнослов’янську. У цій партії переважну більшість членів становили інтелігенти.

[26] Назва "тимчасовий" зберігалася до 1907 року.

[27] Звільнялися від їхньої сплати всі крайові чиновники, професори університетів, учителі, служителі культів і слідчо-прокурорські працівники.

[28] Всіх комісій в сеймі було 12 (адміністративна, банкова, бюджетна, гірнича, гмінна, крайового господарства, петиційна, промислова, санітарна, шкільна, шляхова та юридична).

[29] Маршалок сейму призначався імператором за пропозицією намісника, як правило, з числа польських магнатів, його заступником був звичайно львівський уніатський митрополит. За весь період існування галицького сейму змінилося 12 маршалків.

© Сидорчук О., 2004

© Кондратюк О., 2004

© Пільгун Н., 2004

© Велігодський Д., 2004

© Паславська О., 2004

© Ковна У., 2004


<< назад


Навигация